Процес управління персоналом

Ці проблеми є чи не в кожному колективі і задача керівника організувати роботу так, щоб звести їх нанівець. Проте часто працівники не бажають повідомляти начальство про складності в роботі з моральних причин або через страх. У такому випадку досить ефективною може стати допомога психолога, який перебуває у постійному контакті з працівниками і керівництвом. Також він може вирішити непорозуміння, які відбуваються через індивідуальні відмінності між людьми.

Щодо вимог працівників до умов праці, то вони перестали бути визначальними за прийому на роботу через масовий відтік робочої сили з промисловості до сфери послуг. Та й на виробництві стали застосовуватися більш сучасні і безпечні технології.

Якщо підприємство знаходиться у віддаленому районі міста або поза його межами, або ж зміна відбувається у нічний час, бажано забезпечити доставку працівників додому.

Наведені методи допомагають покращити роботу як окремого працівника, так і всього колективу. Проте вони вимагають додаткових зусиль від управлінців. Менеджери мають постійно вникати у сутність виробничих та міжособистісних взаємин у колективі, створювати гнучкі системи організації персоналу. Ці зусилля дають велику віддачу, проте, як показує досвід, не всі менеджери знають ці методи або ж мають можливість використовувати їх на практиці.

Між тим, великого поширення в Україні здобули «потогінні» методи, що порушують діючий Кодекс законів про працю. Зокрема, поширена праця понад норму та у вихідні, причому на зарплату додаткове навантаження не впливає. Поширеними є порушення вимог законодавства щодо звільнення і скорочення працівників, надання відпусток і лікарняних. Слід зазначити, що часто ці порушення є вимушеними і пов’язані з надмірним податковим та корупційним пресом на підприємства. Через це бізнесмени не мають достатньо коштів для дотримання букви закону. Ще однією причиною масових порушень є низька конкуренція на ринку праці по більшості спеціальностей [1].

Сучасна економіка та технології розвиваються дуже швидко. Тому дл конкурентоспроможності підприємства важливо, щоб працівники вчасно пристосовувалися до цих змін. Це означає необхідність постійної підготовки та перепідготовки висококваліфікованих кадрів усіх рівнів. Оскільки державні освітні установи не в змозі охопити всіх напрямків практичної діяльності, для задоволення цих потреб була створена мережа навчальних центрів та курсів. В Японії їх послугами користуються майже 80 % підприємств. Витрати компаній на підготовку та підвищення кваліфікації персоналу становлять до 5 % прибутку, не враховуючи державних дотацій.

Підготовка і перепідготовка кадрів в Україні здійснюються за допомогою системи державних і недержавних навчальних закладів. Форми підготовки кадрового персоналу різноманітні. Професійна підготовка робітників здійснюються в спеціалізованих професійно-технічних училищах, а також безпосередньо на промислових підприємствах шляхом індивідуального і бригадного навчання. З метою оволодіння суміжними спеціальностями за необхідності організовуються курси, які одночасно забезпечують і підвищення кваліфікації [18; 124-130]. Останнім часом набули популярності різні тренінги, семінари, конференції, куди відправляють найбільш здібних працівників. Між тим, значна частка тих, кто хоче змінити спеціальність або підвищити кваліфікацію навчаються власним коштом. Підготовку спеціалістів середньої і вищої кваліфікації здійснюють навчальні заклади різних рівнів (коледжі, інститути, університети, академії). Поступово входить в практику підготовка кадрів на основі укладених угод між навчальними закладами та підприємствами. Особливо плідною така співпраця є у сфері промисловості, яка потерпає від дефіциту робочих рук, у тому числі спеціалістів та службовців. У забезпеченні підготовлених та перепідготовлених працівників роботою за фахом зацікавлена насамперед держава, оскільки від визначення нею напрямків здійснення кадрової політики значною мірою залежить її економічна потуга.

Як відомо, в країнах з розвиненою ринковою економікою держава бере на себе основний обов'язок із підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, створює певну систему і єдиний механізм працевлаштування шляхом взаємодії з товаровиробниками (підприємствами).