Фактори ринку праці, що формують конкурентоспроможність персоналу

Унаслідок трансформації форм власності в Україні формуються нові відносини по праці. Це відноситься як до формування зайнятості в цілому, так і до конкретних перетворень в розподілі і закріпленні робочої сили за допомогою того, що виник на постсоціалістичному просторі ринку праці. Ключовою ланкою, рушійною силою цього є принципові зміни в способі включення робочої сили в продуктивну працю. Як здібність людини до праці робоча сила має загальний вміст у всіх формах соціального пристрою. «Під робочою силою, або здібністю до праці, ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особа людини і які пускаються їм в хід всякий раз, коли він проводить які-небудь споживні вартості», - відзначив К. Маркс [5]. Але спосіб з'єднання робочої сили із засобами виробництва і багато інших відносин, пов'язані з її продуктивним використанням, мають істотні відмінності в різних економічних господарських системах.

У соціалістичній планово-командній економіці колишнього СРСР робоча сила формувалася, розподілялася і використовувалася на фундаменті суспільної (одержавленою) власності на засоби виробництва (на знаряддя праці і предмети праці) на основі планової підготовки, розподілу і використання трудового потенціалу суспільства. Трансформація господарства колишньої УРСР в ринкове господарство незалежної України є глибокою і комплексною і обумовлює радикальні перетворення відносин власності, відносин по праці і ін. Неоднозначність результатів перетворень на ринку праці вже виявилася як в перевагах свободи контрагентів цього ринку, так і в больовому шоці тих контингентів населення, які не змогли реалізувати на нім свої трудові наміри і опинилися в армії безробітних (чого в УРСР не могло бути).

У зв'язку з поставленою метою визначити конкурентоспроможність персоналу промислового підприємства, представляється необхідним порівняння (по деяких позиціях) економічного механізму включення робочої сили в продуктивну працю, спонуки її носіїв до зайнятості найманою працею, виявлення товарів ринку праці і їх економічної суті, особливостей маркетингових механізмів цього ринку, що забезпечують реалізацію трудових намірів особи в позаринкових і в ринкових умовах.

Широко відомі моделі зарубіжних учених розвитку в їх державах відносин по праці, таких як Д. Рікардо, Дж. Стюарт Мілл, А. Маршалл, А. Сесил Лігу, Дж. Кейнс, Р. Гордон, Дж. Перрі, М. Фелдстайн, Р. Хол, Д. Фрідмен, Ф. Кейген, Д. Майзельман, До. Бруннер, А. Мольцер і ін., не застосовні в Україні, оскільки розроблені для умов ринків праці, що склалися, в ринковій економіці, що практично стабільно розвивається, тоді як сама економічна система нашої країни все ще знаходиться в досить нестійкому стані трансформації жорсткої планово-командної системи формування, розподілу і використання трудових ресурсів в ліберально-ринкову (яка сьогодні надмірно лібералізована і все ще не цілком ринкова).

Вітчизняною наукою, як і практикою, завжди надавалося велике значення розвитку відносин по праці. і в результаті планомірного розвитку народного господарства (в першу чергу індустріалізації) число безробітних, бірж праці, що перебувають на обліку, скоротилося з 1576 тис. чоловік на 01.04.1928 р. до 240 тис. чіл. на 01.10.1930 р. У історично короткий термін, до кінця 1930 р., в СРСР вперше в світовій історії було повністю ліквідовано безробіття і забезпечена повна зайнятість працездатного населення [2]. Практично такою вона залишалася і в період відновлення господарства в післявоєнні роки: у 1985 р. на 1000 чіл. працездатного віку доводилося зайнятих 829 чіл. [2]. Це означало досягнення рівня зайнятості в 82,9 % і відповідало реаліям радянської дійсності: виниклим проблемам заповнення вакантних робочих місць (повсюдним оголошенням «вимагається на роботу »), закріплення кадрів, зниження текучості. У цих умовах на учених, що наполегливо намагалися вивчати проблему зайнятості (особливо формування економічно активного і економічно пасивного населення по регіонах країни, в монопрофільних містах і т. д.), дивилися так само, як свого часу на генетиків і кібернетиків - як на представників лженауки.

Проте, з 80-х років минулого сторіччя в СРСР вже почала ставитися проблема ефективності використання трудових ресурсів і по країні в цілому і в регіонально-тендерному аспектах.