Фактори ринку праці, що формують конкурентоспроможність персоналу
Прикладом можуть служити так звані «текстильні» міста з гіпертрофованою високою потребою в жіночій робочій силі (унаслідок традиційно низької заробітної плати в цій галузі, непривабливій для чоловіків) і, навпаки - в так званих «шахтарських» містах з гіпертрофованою високою потребою в чоловічій робочій силі (унаслідок специфічних, особливо важких умов праці і відповідно високою заробітною платою, що практично не залишають місце для жіночої праці). Вивчення цих проблем було почате лише в 1975-1980 рр. (у Укр. філіалі НДІ праці Госькомтруда СРСР) автором даної статті [3] і в 1977-1980 рр. (Центральною лабораторією по праці Госькомтруда РРФСР) Котляром А. Е. [4]. Але знадобилося становлення незалежної України з корінним перетворенням її економіки, появою раніше небаченого тут циклічного і структурного безробіття, щоб категорія «зайнятість» у вітчизняній науці зайняла належне місце у відносинах по праці. Почали терміново формуватися державні і приватні служби зайнятості. Нею стали займатися дуже багато, у тому числі і професійно непідготовлені до цього особи.
Неготовність вітчизняної науки і практики до рішення безлічі обвальних виниклих проблем ринку праці своїм корінням йде в зіставлення ринковій економіці економіки соціалістичною, в якій признавалася наявність товарно-грошових відносин взагалі, але заперечувалася наявність одного з найважливіших товарів - товару «робоча сила». «По своєму економічному змісту, по характеру включення в систему суспільного виробництва робоча сила в умовах соціалізму не є товаром. У місці з тим при соціалізмі зберігається форма найму робочої сили збереження форми найму робочої сили обумовлюється наявністю певної економічної самостійності державних і кооперативних підприємств, необхідністю контролю за мірою праці і мірою споживання працівників різної кваліфікації, збереженням в соціалістичній економіці товарно-грошових відносин» [5].
Тому увага ведучих учених, таких як Струмілін З., Пруденській Р., Лукинов І., Долішний М., Пиріжків З., ін. - було обернено на проблеми формування трудового потенціалу, відтворення, склад і розподіл трудових ресурсів, мобільність і стабілізацію кадрів, професійно кваліфікаційну їх підготовку і ін.
Тільки в період перебудови, з появою в СРСР приватних особистих і приватних колективних підприємств (заснованих на приватній власності, хай і на невеликих об'єктах в сферах матеріального і нематеріального виробництва, і на найманій праці) почав відкрито функціонувати ринок робочої сили як що неухильно збільшується і розвивається. Це привело до того, що до моменту виділення України в самостійну державу в її народному господарстві існували дві форми:
- використання трудового потенціалу суспільства на планово-адміністративній (одержавленої) основі;
- використання трудового потенціалу суспільства на безпосередньо ринковій основі.
У другому випадку трудовий потенціал працівника знаходив відкрито товарну форму, стаючи товаром «робоча сила». Це привнесло певну специфіку в стартові умови трансформації економіки України в ринкову.
Відновлення роботи багатьох підприємств з 2000 р., відновлення багатозмінного режиму роботи, введення в лад нових робочих місць, розвиток малого і середнього бізнесу і ін. допомогли істотно скоротити безробіття в країні. Так, ВВП в Україні стійко зростає, склавши в 2000, 2001, 2002 і 2003 рр. (у відсотках до попереднього року) відповідно 105,9 %, 109,2 %, 105,2 % і 109,4 %, хоча в чисельності зайнятих економічною діяльністю наголошується і деяке падіння, і незначне зростання: 97,5 %, 98,8 %, 101,7 % і 100,1 % відповідно у вказані роки (у відсотках до попереднього року). Аналогічні коливання мала і чисельність зареєстрованих безробітних (відповідно на кінець вказаних років): 98,4 %, 87,3 %, 102,6 % і 95,6 %. Проте чисельність безробітних у віці 15-70 років скорочувалася значно повільніше, складаючи відповідно 100,2 %, 93,0 %, 91,4 % і 89,5 % [6]. Разом з тим виявилось, що, з одного боку, за наявності тисяч безробітних заповнені далеко не всі вакансії, з іншого боку - далеко не всі безробітні бажають трудитися на робочих місцях в своїй країні.
Все це примушує вітчизняних учених повертатися до дослідження феномена відносин по праці у пошуках раціональних шляхів формування зайнятості економічно активного населення країни.
